Ужгородський монастир

Деталі: Категорія: Давні монастирі; Опубліковано: Четвер, 12 січня 2012, 00:00; Перегляди: 22685

ЗАСНУВАННЯ І БУДІВНИЦТВО МОНАСТИРЯ

Ідея заснування та будівництва Василіянського монастиря у м. Ужгороді, з’явилася в процесі проведення монашої реформи закарпатських василіян. На Другому єпархіальному соборі, який відбувався 8-12 вересня 1903 року, під проводом єпископа Юлія Фірцака, було прийнято рішення зробити усі необхідні кроки у віднові Василіянського Чину на Закарпатті. Саме будівництво монастиря в Ужгороді, Владика Фірцак поставив в основу реформи. У цьому монастирі мав бути розміщений Новіціят, Схолястикат і студії Богослов’я.

Мукачівський Єпископ Юлій Фірцак (від 1981 р. по 1912 р.)

З цією ідеєю Владика звернувся до Апостольського Престолу, в результаті чого, з Риму місцевим Василіянам надійшло розпорядження, чим скоріше збудувати монастир в Ужгороді і провести монашу реформу. Справою реформи зайнявся новообраний Протоігумен о. Йоаким Хома ЧСВВ, якого обрали на Капітулі у Маріяповчі 6 червня 1906 року.

Після прийняття уряду Протоігумена, о. Йоаким взявся активно відновлювати Провінцію. Першим його кроком були звернення у всі можливі установи, з метою зібрання коштів на побудову монастиря зі школою в Ужгороді.

Ієромонах Йоаким Хома ЧСВВ

Будівництво монастиря розпочалося в жовтні 1911 р. на кошти місцевого єпископа, який виділив 5 тис. крон; кошти доброчинців, що пожертвували 23 тис. 195 крон; та державні кошти, які складали 300 тис. крон. У 1912 р. будівництво обителі завершили. Будівля складалася з трьох поверхів, на яких було розміщено 56 просторих кімнат. Для утримання цього монастиря оподатковувалися інші монастирі, відповідно до їхніх прибутків.

ІНТЕРНАТ ПРИ МОНАСТИРІ

У вересні 1912 року, при Ужгородському монастирі було відкрито інтернат для бідних дітей, в якому щороку навчалося і виховувалось 70-90 осіб. Подія ця була важливою, оскільки на початку ХХ ст. далеко не кожен міг отримати навіть початкову освіту. Чимало юнаків, після закінчення інтернату, виявляли бажання посвятити себе монашому життю. Тому в Ужгородському монастирі була також початкова школа монашого життя. Монастир в Ужгороді, мав стати також джерелом покликань до Василіянського Чину.

Ієромонах Теофан Скиба ЧСВВ

Ігуменом монастиря та керівником інтернату в Ужгороді на той час був о. Теофан Скиба ЧСВВ. З його листувань можна довідатись, що монастир на той час був у скрутному фінансовому становищі. У своєму листі до єпископа від 8 червня 1923 р., отець Теофан просив допомогти йому у сплаті боргів за навчання, що становлять за поточний навчальний рік понад 120 тис. к. ч., а за інші роки – ще понад 30 тис. Якщо ці гроші інтернат не отримає, − вказувалося у листі, − то наступний навчальний рік буде під загрозою зриву. Виходом із ситуації стало запровадження єпископських стипендій для інтернату. У своєму звіті єпископу, о. Теофан подає, що, не зважаючи на фінансові труднощі, успіхи учнів за навчальний рік досить значні: 72 учнів іспити склали, не склали лише 5, а особливий успіх учні мали у вивченні руської, тобто української мови. Проблемою було лише те, − зазначив о. Теофан, − що його, як Настоятеля інтернату та інших керівників, звинувачують у мадяризації. Внаслідок цього Підкарпатський Банк не надав допомогу потребуючим учням. Те саме зробили майже всі інші банки, котрі допомагали лише руським закладам і товариствам.

Незважаючи на певні закиди щодо мадяризації, інтернат виховував молодь в здоровому дусі. Крім обов’язкових предметів, учні вивчали основи християнської моралі. Більше того, можливість отримати освіту мали вихідці з небагатих сімей.

РЕФОРМА УЖГОРОДСЬКОГО МОНАСТИРЯ

В ході підготовки до проведення реформи монашого життя у Василіянських монастирях на Закарпатті, вибухла світова війна, із-за якої реформа була відкладена. Внаслідок війни, виникли територіальні зміни, із-за яких Ужгородський монастир опинився на території новоствореної Чехословаччини.

Ужгородський монастир, не став, як планувалося, осередком Василіянської реформи. Реформа розпочалася з Мукачівського монастиря у грудні 1920 року. В Ужгороді реформу Василіяни почали у 1923 році.

Ієромонах Єронім Малицький ЧСВВ.

Початок реформи Ужгородського монастиря було проголошено Протоігуменом Йоакимом Хомою 24 серпня 1923 р. Своїм Декретом, Протоігумен на місце о. Теофана Скиби ЧСВВ, призначив настоятелем о. Єроніма Малицького ЧСВВ, який перед цим був Настоятелем Мукачівського монастиря. Після цього, о. Теофан зобов’язався передати все рухоме і нерухоме майно новопризначеному Настоятелю та відправитись на Новіціят до Мукачівського монастиря. За розпорядженням Протоігумена від 30 жовтня 1923 р., датою передачі обителі мало стати 31 жовтня.

Престіл в Церкві при Ужгородському монастирі

Призначення Настоятелем Ужгородського монастиря саме о. Єроніма було цілеспрямованим, адже здійснена ним реформа Мукачівського монастиря виявилася дуже ефективною. Під своє управління реформовані Василіяни взяли й інтернат, який також залучили до реформи.

Тодішній єпископ Мукачівської єпархії Антоній Папп, упереджено ставився до Василіян, які були вихідцями з Галичини. В грудні 1923 р. ігумен Мукачівського монастиря звернувся з проханням до державної влади дозволити приїхати на Закарпаття Василіянину з Галичини, який мав бути призначений префектом Ужгородського інтернату, на що було дано відповідний дозвіл. Однак, вже на наступний день, у своєму листі до шкільного відділу, владика заперечував необхідність приїзду майбутнього префекта „з-за кордону”, а якщо ігумен не знайде відповідної кандидатури серед „своїх”, − підкреслив єпископ, − то його могла б призначити єпархія.

Ці протистояння із-за національних упереджень, в певній мірі гальмували монашу реформу, але в Ужгородському монастирі вона мала успіх. Припускається, що місцевий єпископ не хотів поглиблювати реформу, тим більше за посередництвом Василіян з Галичини. Все ж таки, згідно шематизму Мукачівської єпархії, у 1924 р. префектом інтернату при монастирі було призначено галичанина о. Романа Бойчика ЧСВВ. Директором інтернату та ігуменом в Ужгороді продовжував залишатися о. Єронім Малицький ЧСВВ. В той час, у монастирі проживав також о. Павло Гойдич ЧСВВ, який вже пройшов процес реформи. Загальна кількість учнів в інтернаті становила – 86 осіб.

ОСЕРЕДОК «АПОСТОЛЬСТВА МОЛИТВИ» НА ЗАКАРПАТТІ

О. Єронім Малицький ЧСВВ, ставши Настоятелем Ужгородського монастиря, взявся до відновлення церкви на монастирському подвір’ї та започаткував щоденні богослуження для вірних. Оновлена церква була освячена влітку 1924 р. на честь св. Василія Великого, а душпастирські обов’язки взяв на себе тодішній префект інтернату, о. Павло Гойдич ЧСВВ, який згодом став Пряшівським єпископом (1928-1960). При церкві він заснував Апостольство Молитви і став ревно поширювати почитання Пресвятого Серця Христа-Чоловіколюбця. Святовасилівська церква при Ужгородському монастирі стала головним центром Апостольства молитви в Мукачівській єпархії.

Для пожвавлення Апостольства Молитви, Василіяни одержавши у 1926 р. від Папи Пія ХІ († 1939 р.) відповідні привілеї й індульгенції, розпочали при монастирі в празник Пресвятого Серця Христа-Чоловіколюбця відпусти, в яких брали участь понад тисяча членів Апостольства Молитви. Число паломників зростало з року в рік, хоч при монастирській церкві не було багато.

ДРУКАРНЯ ПРИ УЖГОРОДСЬКОМУ МОНАСТИРІ

В рамках реформи Василіянських монастирів і Ченців на Закарпатті, було створено друкарню при Ужгородському монастирі. Друкарня була відкрита 28 вересня 1925 р., стараннями тодішнього Настоятеля монастиря о. Петра Котовича ЧСВВ. Коштувала друкарня дорого; вона складалася з великої і меншої типографічних машин. Основну фінансову допомогу у створенні друкарні надали папа Пій ХІ та єпископ Крижевацької єпархії Діонісій Нарядій. На заснування друкарні був витрачений капітал у розмірі 350 тис. к. ч.

Ієромонах Петро Котович ЧСВВ.

На початках, в друкарні працювали цивільні особи, але з часом почали працювати ченці-василіяни. Спершу в друкарні працювали троє ченців, а пізніше: 7-8 ченців і один цивільний машиніст. Робота в друкарні була важкою і вимагала великої жертвенності. Але заснування друкарні було надзвичайно важливим, оскільки до цього часу, уся необхідна література друкувалась у Жовківській друкарні. Надруковану у Жовкві літературу було складно отримувати через кордон.

В ужгородській Василіянській друкарні, видавалася література переважно релігійного змісту. Головна мета заснування друкарні, як тоді казали – це „дешева книга для бідного русина”. До 1935 р. Василіянська друкарня випустила:

181,250 примірників щомісячної газети „Благовісник”,
150,920 примірників релігійних газет,
76,767 релігійних книжок,
78,100 молитовників,
26,800 церковних календарів,
20,000 наукових творів,
173,250 релігійних брошур.

Друкарня мала великий вплив на суспільно-релігійну ситуацію в Закарпатському краї. Вона уможливлювала поширювали християнські цінності серед місцевого населення і не тільки.

У 1926 р. Ужгородський зреформований монастир нараховував 6 ієромонахів: Протоігумен о. Йоаким Хома ЧСВВ, Настоятель і керівник інтернату о. Петро Котович ЧСВВ, Економ о. Павло Гойдич ЧСВВ, Префект інтернату о. Роман Бойчик ЧСВВ, професор-викладач інтернату о. Йосафат Шандор ЧСВВ. Друкарнею завідували цивільні особи – Володимир Розорцов та Михайло Полощук.

За даними звіту 1926/27 навчальних років, інтернат отців Василіан утримував 85 учнів, які в інтернаті спали, харчувалися, отримували освіту і лікарську допомогу (найбідніші отримували все це безкоштовно). У 1931/32 навчальному році освіту, морально-релігійне виховання та лікарську опіку здобували 60 учнів. Додатково існував також хор і драматичний гурток (давав два концерти на рік – у березні і червні). Директором був о. Мирон Калинець ЧСВВ, заступником – о. Йосиф Мартинець ЧСВВ, префектами – оо. Йосафат Рога та Антоній Станканинець ЧСВВ. Про успішність даного закладу свідчить зростання кількості учнів – у 1938 р. інтернат надавав опіку 98 учням.

ОСІДОК ВАСИЛІЯНСЬКОЇ ПРОВІНЦІЇ НА ЗАКАРПАТТІ

Після завершення монашої реформи, Конгрегація для Східних Церков, 2 квітня 1932 року канонічно затвердила Закарпатську Василіянську Провінцію, під назвою „Провінція Святого Миколая”. На Провінційній Капітулі, яка відбулася в Мукачеві 11-14 липня 1932 року, новим Протоігуменом було обрано о. Полікарпа Булика ЧСВВ. Новий Протоігумен вибрав Ужгородський монастир на Осідок Провінції. Причиною цього було те, що в Ужгороді був розміщений також Осідок Мукачівської єпархії. І саме місто Ужгород, після визволення з-під неволі мадяр, стало адміністративним та культурним осередком закарпатських українців.

КЛАСИЧНА ГІМНАЗІЯ ПРИ МОНАСТИРІ

Випускники Класичної гімназії, 1937 рік. Отці-Василіяни на фотографії: Директор Гімназії о. Іван Сатмарій ЧСВВ, Протоігумен о. Полікарп Булик ЧСВВ, Духівник о. Гліб Кінах ЧСВВ, Префект Гімназії о. Полікарп Лозан ЧСВВ, помічник Префекта бр. Юліан Мигович ЧСВВ.

У 1937 р. при Ужгородському монастирі було створено Василіянську класичну гімназію. За статистичним звітом 1937-38 навчальних років, тут навчалося 106 учнів. У всіх класах найбільше годин виділялось на вивчення руської (української) мови. Серед монахів тут працювали оо. Севастьян Сабол, Полікарп Лозан, Панкратій Гучко та ін. У листі Андрія Алиськевича, директора цієї гімназії, до Федора Потушняка від 16 жовтня 1938 р. повідомляється про переведення гімназії до Великого Бичкова. У іншому листі директора від 27 лютого 1939 р. повідомляється, що Федір Потушняк призначений декретом Протоігумена на посаду професора цього закладу. Таким чином, разом з монахами у вихованні брала участь і світська інтелігенція краю.

УГОРСЬКА ОКУПАЦІЯ

Після поновної окупації угорцями частини Закарпаття, деяких Василіян заарештували. Наприклад, монаха Йосафата Сабелку угорські військові били лише за те, що він – „українець”. Угорці нахабно поводилися із Ченцями Ужгородського монастиря.

15 березня 1939 р., після остаточної окупації Карпатської України угорцями, становище Василіян на Закарпатті змінюється. Проукраїнськи налаштовані василіани, стали об’єктом переслідування окупантів, які захопили незалежну державу.

Етнографічний музей в Ужгородському монастирі (1941р.). Музей був перевезений з Мукачівського монастиря у 1939 році.

Маріяповчанському монастирю угорські окупанти надали опіку над усіма василіанськими монастирями. Одразу ж відбулися зміни у керівництві монастирів. Новим ігуменом в Ужгороді став о. Вартоломей Дудаш ЧСВВ. Призначалися настоятелі за національною ознакою, в основному угорці. За наполяганням Протоархимандрита Василіянського Чину в Римі, Апостольський Престол залишив підкарпатським василіанам Ужгородський, Мукачівський, Малоберезнянський, Імстичівський та Боронявський монастирі. Формально угорські василіани не мали вплив на ці монастирі, але на місцях це виглядало інакше. На Підкарпатті створили „Провінцію Василіанського Чину Св. Йосафата в Угорщині”, одночасно поділивши її на віце-провінції (coetus) – угорську, руську та румунську.

У 1943 р. Протоігуменом підкарпатської гілки було призначено о. Антонія Мондика ЧСВВ. До руської гілки (Coetus monasteriorum ruthenorum), яку очолював о. Антоній, належало 5 монастирів: Боронявський, Малоберезнянський, Імстичівський, Мукачівський та Ужгородський, Настоятелем якого був о. Дионісій Жаткович ЧСВВ.

ЛІКВІДАЦІЯ МОНАСТИРЯ

У 1945 році, Ужгородський монастир, разом з іншими Василіянськими монастирями, опинився на території Радянської України.

У 1946 р. Ігуменом Ужгородського монастиря був о. Богдан Мересій ЧСВВ і проживало тут троє Ченців.

Ужгородський монастир, був остаточно переданий Університету рішенням Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР від 30 березня 1949 р. Там йшлося про те, що оскільки монастир пустує, його необхідно передати Ужгородському університету з правом переобладнання. Оскільки монастир – це пам’ятка культури, то переобладнання мало здійснюватися з погодженням відповідних органів. Вже 13 травня 1949 р. був складений акт про передачу монастиря, підписаний Ігуменом монастиря о. Богданом Мересієм ЧСВВ. 28 травня 1949 р. Михайло Распутько повідомляв київському керівництву в особі Павла Вільхового, що монастир успішно переданий університету, а церковний інвентар – Цегольнянській православній церкві в Ужгороді.

Сучасний вигляд колишнього Ужгородського монастиря

Вигляд колишньої церкви і монастиря з внутрішнього подвір′я

ДЖЕРЕЛА:

Пекар А., Василіянська Провінція св. Миколая на Закарпатті, „Записки ЧСВВ”, Том ХІ (ХVІІ) – Вип. 1-4, Рим 1982.
Кічера В., Заснувння і діяльність Чину Святого Василія Великого на Закарпатті (1733-1950 роки). /Рукопис/ Наукова бібліотека УжНУ. − Відділ рукописів. – Інвентарний № 1733.

Матеріали зібрав о. Франціск Онисько ЧСВВ